Костриця лугова

До роду костриця із родини злаків відноситься костриця лугова. Цей вид культивується з вісімнадцятого століття, так як є цінним кормовим злаком. У дикій природі росте на території Європи і Малої Азії. Як культурна рослина костриця лугова поширена в Середній Азії, в європейській частині Росії, на Кавказі, в західних і східних областях Сибіру.

Цей вид зустрічається в природі в зоні лісостепу, в лісах, а також у висотних поясах гір. Часто є переважаючим видом в травостої річкових заплав. Поширений на узліссях лісів, заплавних луках, на галявинах.

Костриця лугова - морозостійка, вологолюбна рослина. Може рости при тривалому підтопленні. Для кращого розвитку краще суглинні і глинисті грунти.

Будова. Це багаторічна пухко-кущова трав'яниста рослина, що має слабкооблистяне прямостояче стебло, що досягає у висоту 1,2 м, і короткі повзучі кореневища.

Листки зазвичай плоскі, вузькі, шириною до 0,5 см, із лінійним жилкуванням. Верхня поверхня кожної листової пластинки і її края шорсткі.

Період цвітіння костриці лугової настає в літній час. Колоски з квіток зібрані в односторонню до цвітіння і розкидисту в період цвітіння волоть. Довжина волотей становить від 6 до 20 см. Колоски мають довгасту форму з притупленими колосковими лусками без остей. Забарвлення колосків зазвичай зелене, може бути з фіолетовим відтінком. Їх довжина становить до 1,5 см, в кожному міститься від трьох до десяти квіток. Плоди - зернівки.

Значення. Костриця лугова має важливе значення як лугова кормова рослина лісостепової та лісової зон. Це цінна культура в травосумішах як сінокісних, так і пасовищних. Характеризується високою поживною цінністю, і по кормових якостях затьмарює навіть широко поширену тимофіївку. Дана культура стійка до сінокосу та випасу. У травостоях може зберігатися до 6-8 років і більше. З 1 га збирають до 50 ц сіна з високою поживністю для худоби. У 100 кг сіна міститься 60 кормових одиниць і більше 4 кг добре перетравного протеїну.